Звільнення і призначення від Дмитра Табачника

Черговий крок із суттєвого коригування (якщо не сказати – згортання) реформ в освітній сфері зроблено нинішнім міністром Дмитром Табачником. 5 січня 2011 р. з посади директора Українського центру оцінювання якості освіти звільнено науковця, який обіймав її з самого початку створення центру – Ігоря Лікарчука. На його місце призначено заступника міністра освіти, керівника департаменту освіти громадської організації «Луганський обласний російський центр» професора Ірину Зайцеву.

Можливо, це звичайна кадрова ротація, яка не має на меті зміну основних засад діяльності УЦОЯО? Проте професор Ірина Зайцева відома в Україні як захисниця нібито дискримінованої російської мови. Більше того, її щире переконання в тому, що за «помаранчевої влади» відбулася насильницька українізація середньої та вищої освіти, і лише за головування у МОН Дмитра Табачника російській мові в Україні частково вдалося відвоювати втрачені позиції (запорукою чого Зайцева вважає, зокрема, скасування Зовнішнього незалежного оцінювання винятково державною – тобто українською — мовою) дає підстави вважати: найближчим часом сфера застосування російської мови в українській освітній системі може бути значно розширена.

На думку Ірини Зайцевої, українська та російська мова дуже подібні («языки-братья»), поєднує їх і спільне походження. Для більшості ж населення України «першою рідною мовою» є російська мова. Відтак, широке використання «братньої», чи то пак «першої рідної» мови не принесе ніякої шкоди мові українській, навпаки, лише збагатить її (?!). До речі, відому постанову Кабінету Міністрів України №1033 про застосування у державних та комунальних навчальних закладах української мови Ірина Зайцева трактувала як насильницьку спробу позбавити мільйонів українців рідної їм російської мови, нав’язавши натомість чужу, і прямо закликала до її ігнорування.

Голова підкомітету з питань базової освіти профільного комітету Верховної Ради Леся Оробець, коментуючи це призначення, висловилась про Ірину Зайцеву як про «спеціаліста з поширення в Україні цінностей сусідньої держави», який до того ж скептично ставиться до ЗНО саме як до інструменту захисту прав громадян на рівний доступ до безоплатної вищої освіти. Загалом же, на її думку, Дмитро Табачник, зазнавши невдачі при «лобовому штурмі» проти ЗНО (через опір громадськості), вдався до тактики окремих ударів, для початку поставивши на чолі УЦОЯО свою людину.

Більше того, як вважає Леся Оробець, для цього кадрового «перезавантаження» цинічно було обрано час, коли всі в Україні святкують одне з найбільших християнських свят, концентруються на доброму і вічному, а відтак зовсім не думають про той чи інший протест (на урядових інформаційних порталах ця новина з’явилася 6 січня).

Сам же Ігор Лікарчук, коментуючи своє звільнення, розповів, що відбулось воно «в кращих традиціях» прибирання з посад неугодних владі спеціалістів: його не було попереджено ні про недоліки в роботі Центру, ні про його реорганізацію, ні про можливе звільнення, офіційну ж інформацію щодо своєї «відставки» він дізнався з Інтернет-мережі. Пояснюючи причини такого рішення, звільнений директор УЦОЯО зазначив, що, працюючи на своїй посаді, він не виконував замовлення великої кількості людей, зокрема й політиків-високопосадовців, стосовно підвищення або штучного виставлення результатів зовнішнього оцінювання їхніх протеже.

Щодо намірів суттєвого розширення сфери використання російської мови в українській освітній системі, які плекає пані Ірина Зайцева, то слід зазначити, що її ідеї дивним чином збігаються з проектом нової Концепції мовної освіти в Україні, представленому Міністерством освіти для суспільного обговорення 28 грудня 2010 р. (час на обговорення – до 20 січня 2011 р. – теж обраний досить-таки «вдало»). Справедливо зазначаючи, що стратегічна мета сучасної освіти – це «формування високоосвіченої, інтелігентної, самодостатньої творчої особистості з інноваційним типом мислення», що неможливо без знання мов, цей документ досить скромно і лаконічно говорить про необхідність оволодіння державною українською мовою всіма громадянами країни.Водночас у проекті підкреслено дві наступні тези: мовна політика України направлена на досконале володіння рідною мовою кожним її носієм, вільний же вибір мови навчання є важливою характеристикою демократичного суспільства і концепції мовної освіти в Україні. У контексті особливого місця, яке відведено у проекті російській мові (у ньому підкреслено, що більшість громадян країни вільно володіють російською мовою, для багатьох громадян вона є рідною, крім того – мовою міжнаціонального спілкування, однією з поширених міжнародних мов, близькоспорідненою з українською мовою), це якраз і може означати розширення її використання в освітній сфері. До того ж, стосовно мов інших національних меншин у концепції лише лаконічно зазначено, що за законодавством України вони мають право на задоволення своїх освітніх та культурних потреб рідною мовою.

Можливо, погляд на трансформації в українській освітній сфері під кутом зору згортання використання української мови на противагу розширенню російської є перебільшенням? Але ж антиукраїнські погляди теперішнього міністра освіти Дмитра Табачника відомі давно. Чого варті лише його заяви на зразок того, що українська держава – випадкове утворення, яке не визріло історично, або що жоден український письменник минулого та сучасності не може вважатись моральним авторитетом рівня Толстого та Достоєвського, або ж його наміри написання спільного з Росією підручника з історії України. До речі, щодо останньої ініціативи міністра автор підручника «Новітня історія України» для 10 класу Федір Турченко зазначив: «Що може означати визнання УРСР історичною передумовою сучасної України, а УНР, ЗУНР та Української держави Скоропадського – невдалими спробами створення української державності? Як зміниться наше сприйняття історії, якщо ми погодимось з тим, що українська нація – проект Грушевського та його прихильників, а русифікація – неодмінний та закономірний супутник цивілізації?»

Відтак цілком можливо, що незначним, на перший погляд, кадровим призначенням Дмитро Табачник «вбиває двох зайців» – робить черговий крок до трансформації ролі ЗНО згідно з одни лише йому відомим планом та повертає втрачені позиції в українській освіті російській мові. Залишається сподіватися, що громадськість України буде пильною і, якщо виникне потреба, не допустить ні дискримінації української мови, ні відновлення системи вступу до ВНЗ завдяки зв’язкам та фінансам, а не знанням…

P.S. Поки готувався матеріал для цієї статті, у ЗМІ з’явились повідомлення про нову «реформу» від Міністерства освіти – скорочення у ВНЗ бюджетних місць для студентів на 42 %. Нібито через невідповідність деяких спеціальностей «життєвим реаліям» та значне зменшення кількості абітурієнтів…

Джерело : НББ

Автор : Сергій Гейко

 

Портал “Громадський простір” ( http://www.civicua.org )

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s