Проект Концепції громадянської освіти та виховання в Україні

Повідомлення про оприлюднення проекту Концепції громадянської освіти та виховання в Україні

Міністерство освіти і науки, молоді та спорту України повідомляє про оприлюднення 29 листопада 2012 року на офіційному веб-сайті (рубрика «Громадське обговорення») проекту Концепції громадянської освіти та виховання в Україні.

Проект Концепції розроблено Відповідно до протокольного рішення Робочої групи з питань інформаційної політики та громадянської освіти Координаційної ради з питань розвитку громадянського суспільства при Президентові України та  з метою реалізації державної політики, спрямованої на формування сприятливого середовища для становлення в Україні громадянського суспільства, досягнення європейських стандартів забезпечення та захисту прав і свобод людини і громадянина.

Пропозиції щодо проекту Концепції просимо надсилати до 10 січня     2013 року на адресу Інституту інноваційних технологій і змісту освіти МОНмолодьспорту України: 03035, м. Київ, вул. Урицького, 36 або на електронну адресу: .

Тел.: (044) 248-21-38 (Корецька Леся Володимирівна)

Проект

Концепція громадянської освіти та виховання в Україні

І. Актуальність громадянської освіти та виховання в Україні.

Початок третього тисячоліття характеризується глобалізацією суспільного розвитку, зближенням націй, народів, держав, відбувається перехід людства від індустріальних до науково-інформаційних технологій, які значною мірою базуються на освітньо-інтелектуальному потенціалі населення.

У “Стратегії  державної політики сприяння розвитку громадянського суспільства в Україні та першочергові заходи щодо її реалізації”, яка затверджена Указом Президента України (№212/2012) наголошено: “Державна політика сприяння розвитку громадянського суспільства виходить, зокрема, з необхідності утвердження та забезпечення прав і свобод людини, гарантії яких закріплені у фундаментальних міжнародних документах, насамперед Загальній декларації прав людини, Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод та відповідних протоколах до неї, Міжнародному пакті про громадянські та політичні права, Міжнародному пакті про економічні, соціальні та культурні права, Конвенції про доступ до інформації, участь громадськості в процесі прийняття рішень та доступ до правосуддя з питань, що стосуються довкілля, інших міжнародних документах у цій сфері.

Трансформація освіти – це її переорієнтація з держави на людину, на фундаментальні гуманістичні цінності, на послідовну демократизацію всього освітнього процесу, усієї освітньо-педагогічної ідеології загалом і громадянської освіти зокрема.

Виходячи з того, що постіндустріальне суспільство потребує відповідної форми політичної організації, яка б забезпечувала умови для найголовнішої соціально-психологічної потреби особистості – потреби у самовизначенні та самоствердженні. Це можливо лише за умов вільного, демократичного суспільства, яке сповідує аксіому “вільна людина – розвинене громадянське суспільство – сильна держава”.

Основою демократичного ладу є людина, спроможна розкрити його потенціал. Для неї демократія є природним середовищем задоволення особистих та суспільних інтересів. Демократія є пріоритетною умовою розвитку існування громадянського суспільства – сфери самовиявлення вільних індивідів та їх добровільно сформованих асоціацій, для яких властиві горизонтальні, не санкціоновані державою зв’язки між громадянами, що мають справді колективний характер.

Актуальність громадянської освіти та виховання в Україні зумовлюється водночас процесом становлення нації. Для поліетнічної України громадянська культура особистості відіграє особливо важливу роль ще й тому, що вона покликана сприяти формуванню соборності держави, що є серцевиною української національної ідеї. Саме на базі демократичних цінностей, що мають лежати в основі громадянської культури, можливе об’єднання різних етносів і регіонів України задля розбудови і вдосконалення незалежної, демократичної, правової, соціальної держави й громадянського суспільства.

В Україні вже понад двадцять років відбуваються складні трансформаційні процеси в економіці, політиці, національній самосвідомості. Є певні зрушення в становленні демократії – багатопартійність, альтернативні вибори, розвиток мережі недержавних організацій та добровільних асоціацій громадян. Однак задекларований Конституцією демократичний шлях української держави на ділі вступає в суперечку як з авторитарним стилем державного керівництва, так і недостатнім рівнем розвитку демократичної ментальності народу, його умінням співпрацювати з владою, контролювати її.

Можна констатувати, що за роки незалежності в Україні створено передумови для оновлення змісту і технологій громадянської освіти та виховання, формування громадянської позиції підростаючого покоління. В центрі виховного процесу постала особистість дитини як найвища цінність. Завдяки змістовим характеристикам предметів соціально-гуманітарного циклу, громадянської освіти зросла правова компетентність учнівської молоді.

Однак поряд з ознаками позитивних змін в громадянському вихованні загострилися і певні протиріччя, виникли нові суттєві проблеми. Становлення демократичної громадянської свідомості дітей та молоді відбувається без урахування економічних та політичних реалій сьогодення. Недостатньо звертається уваги на формування таких компонентів громадянської культури, як особиста відповідальність та громадянська мужність, без яких правильні знання про демократію проходять поза емоціями зростаючої особистості і не стимулюють бажання виступати активним стратегом свого життя і долі держави. Україні ж  необхідна консолідація демократії, розвиток демократичної політичної практики, моделей та зразків поведінки, характерних для демократичної політичної культури, подальше формування та удосконалення різноманітних демократичних структур, звикання людей до життя в умовах демократії. Необхідно, щоб громадяни знали свої права і обов’язки, були впевнені, що можуть впливати на зміни в суспільстві, дотримуватись закону, мислити критично й незалежно, поважати права інших, бути толерантними.

Незважаючи на відмінність підходів, методик та масштабу національних систем громадянської освіти, єдиною залишається їх мета – виховання громадянина, який цінує та готовий відстоювати ідеали свободи, демократичні цінності і права людини.

Навчально-виховний процес недостатньо спрямований на формування демократичного світогляду. Серйозною перешкодою на шляху громадянської освіти та виховання є розрив між теоретичними знаннями та повсякденною соціальною практикою.

Виходячи з цього, Україні потрібна така система громадянської освіти та виховання, яка б сприяла розбудові правової демократичної соціальної держави, становленню громадянського суспільства та демократичних норм і цінностей особистості та суспільства.

 

ІІ. Методологічні засади, підходи, принципи, критерії громадянської освіти та виховання.

Методологічною основою Концепції громадянської освіти та виховання є філософське вчення про фундаментальні закони розвитку людини та суспільства, зокрема закон зростання ентропії (з гр. en+tropе – перетворення) з урахованням законів розвитку суспільства, внутрішніх відносин у суспільстві.

Досягнення цілей громадянського виховання вимагає дотримання наукового підходу до організації цього процесу, тобто врахування об’єктивних закономірностей його перебігу, взаємодії системи чинників, що його детермінують (раціональність, об’єктивність, наукова картина світу).

Науковий підхід до процесу формування особистості громадянина передбачає, що дія загальних закономірностей розвитку громадянськості опосередковується впливом конкретно-історичних умов життєдіяльності даного суспільства загалом і кожного з його членів зокрема. Конкретно-історичний підхід допомагає збагнути й сформулювати специфічні, найбільш актуальні на даному етапі розвитку українського суспільства завдання громадянської освіти та виховання, а саме: усвідомлення громадянами України необхідності державотворчих процесів у поєднанні з розбудовою громадянського суспільства; формування у молодого покоління почуття патріотизму, відданості Батьківщині й водночас відчуття належності до світової спільноти. Ефективність виховання громадянськості – як і багатьох інших, особистісних характеристик – значною мірою визначається реалізацією у виховному процесі діяльнісного підходу, згідно з яким у структурі особистості виникають і закріплюються, перш за все, ті новоутворення, у “конструювання” яких індивід вкладає свої почуття, власну працю, енергію, конкретну дію, проявляючи цілеспрямовану активність. Отже, особистість громадянина формується за умови його реальної включеності у діяльність, коли апробуються, перевіряються на практиці відповідні громадянські цінності.

При формуванні змісту громадянської освіти та виховання необхідно дотримуватись:

особистісно зорієнтованого підходу, за якого у центрі навчально-виховного процесу стоять інтереси особи. За таких умов центральною ідеєю громадянської освіти є поняття невідчужуваних прав людини, а зміст її спрямовується на виховання громадянина демократичного суспільства, патріота України, що прагне вільного вибору і будує свою діяльність на основі визнання абсолютної цінності прав людини. Особистісно зорієнтований підхід за формування змісту громадянської освіти передбачає врахування вікових особливостей учнів, розробку кожного конкретного етапу навчання за віковою вертикаллю у взаємопов’язаному контексті всього навчально-виховного процесу;

діяльнісного підходу, який визначає спрямування змісту громадянської освіти на розвиток уявлень і вмінь, що сприяють успішній соціальній активності особистості. Цей підхід реалізується шляхом створення навчальних ситуацій, в яких апробовуються на практиці засвоєні громадянські цінності. Реалізація цього підходу здійснюється шляхом викладення глобальних проблем посередництвом локальних на основі позитивного досвіду участі учнів і студентів у окремих громадянських акціях, проектах тощо;

конкретно-історичного підходу, який вимагає розглядати навчальний зміст в цілому, як історичну категорію, своєрідну модель конкретних вимог суспільства щодо підготовки молоді до життя та діяльності в даному суспільстві на певному етапі його розвитку. Конкретно-історичний підхід спрямовує зміст громадянської освіти та виховання на вирішення найбільш актуальних для даного етапу розвитку українського суспільства завдань.

Окрім триєдиного підходу, у досягненні поставленої мети необхідно також застосувати системний, психологічний, поведінковий, ситуативний, функціональний, процесійний, інтеграційний і відтворювальний підходи.

Вони доповнюють один одного і розкривають різні аспекти громадянської освіти та виховання дітей учнівської та студентської молоді.

Базовими принципами громадянської освіти та виховання є ті, що грунтуються на методологічних засадах розвитку громадянського суспільства, зокрема:

принцип гуманізму означає пріоритетність ідеї прав і свобод людини, творчий розвиток особистості, виховання людської гідності, поваги до приватної власності, розуміння значущості особистісної автономності; співвіднесення освітніх вимог з можливостями та природними здібностями молодої людини;

принцип демократичності означає виховання духу соціальної солідарності, справедливості, вміння конструктивно взаємодіяти із суспільством та приймати рішення; передбачає діалогічний характер освіти, суб’єктно-суб’єктні відносини між педагогами і учнями, викладачами і студентами, атмосферу взаємоповаги та довіри у шкільному колективі, учнівське самоврядування, відкритість і зв’язок школи з іншими агентами процесу соціалізації (сім’єю, дитячими і молодіжними громадськими організаціями, засобами масової інформації, церквою тощо);

принцип зв’язку з практичною діяльністю передбачає пріоритетність для системи громадянської освіти та виховання умінь і дій, зорієнтованість учнів і студентів на навички соціальної взаємодії, вміння самостійно аналізувати різноманітні ситуації, перш за все, у своєму життєвому середовищі, вміння самостійно приймати відповідальні рішення і діяти у правовому полі;

принцип зорієнтованості на позитивні соціальні дії означає цілеспрямованість громадянської освіти та виховання на соціальні сподівання учнівської та студентської молоді, набуття позитивного досвіду соціальних дій, формування позитивного іміджу компетентної громадянськості;

принцип наступності і безперервності означає поетапне, відповідно до вікових особливостей, розширення інформаційного, виховного, інструментального (практичного) обсягу системи освіти для демократії, що бере початок у дошкільному вихованні, включає всі етапи середньої, вищої, професійної освіти, а також освіту для дорослих; передбачає виховання потреби вчитися навичок громадянськості протягом усього життя;

принцип міждисциплінарності означає навчання і виховання громадянськості в процесі вивчення різних навчальних дисциплін; узгодження змісту навчальних програм з метою та завданнями громадянської освіти;

принцип культуровідповідності передбачає врахування у змісті громадянської освіти етнонаціонального, регіонального культурного і звичаєвого контексту, зв’язок шкільного та студентського колективу з місцевою громадою, участь у спільних із нею соціальних, культурних, природозахисних акціях;

принцип полікультурності означає наповненість громадянської освіти та виховання ідеєю універсальності прав людини, а також ідеєю етнокультурного розмаїття України, Європи, світу, правової рівності національних культур; передбачає виховання особистості на засадах міжетнічної толерантності, поваги до представників інших культур, найперше – в учнівському та студентському середовищі; означає практичну реалізацію прав представників української нації, інших етнічних спільнот на розвиток і збереження своєї мови, культурної самобутності у контексті формування української політичної нації;

принцип інтеркультурності, що передбачає інтегрованість української національної культури у контекст загальнодержавних, європейських і світових цінностей, у загальнолюдську культуру. Реалізація цього принципу означає, що у процесі громадянської освіти та виховання мають забезпечуватись передумови для формування особистості, вкоріненої у національний ґрунт і водночас відкритої до інших культур, ідей та цінностей. Лише така особистість здатна зберігати свою національну ідентичність, оскільки вона глибоко усвідомлює національну культуру як невід’ємну складову культури світової;

принцип плюралізму означає виховання поваги до засад політичної, ідеологічної, етнонаціональної, расової різноманітності; уникнення екстремістських поглядів і поведінки у житті шкільного та студентського колективу, виховання толерантного ставлення до різних світоглядних, політичних доктрин, релігійних переконань, до діяльності у навчальному закладі різних молодіжних громадських організацій; виховання усвідомлення неприйнятності будь-якого політичного екстремізму;

принцип самоактивності й саморегуляції сприяє розвитку у вихованця суб’єктних характеристик, формує здатність до критичності й самокритичності, до прийняття самостійних рішень, що поступово виробляє громадянську позицію особистості, почуття відповідальності за її реалізацію у діях та вчинках;

принцип системності, згідно з яким процес громадянської освіти та виховання зумовлюється гармонійністю розвитку низки взаємопов’язаних новоутворень у структурі особистості; фрагментарність, однобокість, переоцінка значення одних новоутворень і нехтування іншими, намагання виховувати особистість “по частинах” гальмує дію психолого-педагогічних механізмів, які спрацьовують лише за умови наявності системи певних складових.

На відміну від інших розвинутих країн, де громадянська освіта та  виховання майже повністю базується на політичній та правовій сфері діяльності громадянського суспільства, в Україні на сучасному етапі її розвитку громадянське виховання, через відсутність відповідної правової та юридичної бази або її недієспроможності, багато в чому базується на морально-етичних засадах, тобто морально-етичні імперативи й цінності виступають головним критерієм ефективності громадянського виховання.

 

ІІІ. Сутність громадянської освіти та виховання.

Важливе місце у громадянському вихованні посідає громадянська освіта – навчання, спрямоване на формування знань про права і обов’язки людини. Громадянська освіта тісно пов’язана з формуванням соціально-політичної компетентності особистості у суспільній сфері, яка передбачає, перш за все, політичну, правову й економічну освіченість й здатність керуватися відповідними знаннями в умовах кардинальної перебудови суспільства.

У процесі громадянського виховання провідне місце належить освітній складовій, яка доповнюється й розширюється вихованням в дусі громадянськості. Це поняття об’єднує в собі громадянську, політичну соціалізацію майбутнього громадянина та його здатність долучати до цього процесу моральні цінності.

Громадянське виховання – процес формування громадянськості як інтегрованої якості особистості, що надає людині можливість відчувати себе морально, соціально, політично, юридично дієздатною та захищеною. Воно покликане виховувати особистість чутливою до свого оточення, долучати її до суспільного життя, в якому права людини виступають визначальними. Громадянське виховання об’єднує в собі суспільну й приватну сфери.

Звідси громадянськість – багатоаспектне поняття. Це фундаментальна духовно-моральна якість, світоглядна і психологічна характеристика особистості, що має культурологічні засади.

Такі характеристики громадянськості свідчать про визначальну роль світогляду особистості, на основі якого формується система її ціннісних орієнтацій, поглядів, переконань, усвідомлюється місце в суспільстві, визначаються обов’язок і відповідальність перед співвітчизниками, Батьківщиною.

Громадянськість – це реальна можливість втілення в життя сукупності соціальних, політичних і громадянських засад особистості, її інтеграція в культурні й соціальні структури суспільства.

 

ІV. Інститути, що здійснюють громадянську освіту та виховання.

Провідну роль в реалізації громадянської освіти відіграють навчальні заклади (формальної і неформальної освіти): дошкільні навчальні заклади, загальноосвітні навчальні заклади (загальноосвітні школи І-ІІІ ступеня, гімназії, колегіуми, ліцеї, спеціалізовані школи), професійно-технічні навчальні заклади; вищі навчальні заклади І-ІV рівнів акредитації (коледжі, технікуми, училища, інститути, університети, заклади післядипломної освіти та інші вищі навчальні заклади), позашкільні навчальні заклади (центри, будинки, установи, клуби, бібліотеки); заклади та установи культури, громадські (неурядові) організації. Причому на шкільні роки припадає ключовий період формування громадянської культури, громадянських цінностей, самоусвідомлення молодої людини, включаючи національну свідомість.

Важлива роль у формуванні громадянськості має належати сімейному вихованню. Саме в сім’ї формуються базові цінності світогляду молодого громадянина демократичної держави.

На становлення громадянської свідомості впливають також політичні партії, громадські організації та асоціації (молодіжні, жіночі, правозахисні, екологічні та інші).

Виконувати завдання громадянської освіти та просвіти мають також засоби масової інформації, пропагуючи ідеї громадянськості, публікуючи відповідні матеріали, випускаючи навчальні теле- та радіопередачі.
Сприяти досягненню цілей громадянської освіти значною мірою покликані різноманітні благодійні та філантропічні організації і фонди шляхом підтримки проведення виховних заходів, конкурсів, семінарів, тренінгів, надання грантів для розробки науково-методичних матеріалів, посібників, підручників, фінансової підтримки публікацій.

Останнім часом зростає вплив церкви та її інститутів на формування світоглядних орієнтацій особистості, що зумовлює необхідність співпраці різних інститутів громадянського виховання, знаходження спільних цілей діяльності у цьому напрямі.

Таким чином, реалізується навчально-виховна модель, в якій взаємодіють усі складові процесу виховання громадянина: сім’я, навчальні заклади всіх рівнів і типів, соціальні партнери, об’єднання громадян, засоби масової інформації.

 

V. Мета та завдання громадянської освіти та виховання.

Мета громадянської освіти та виховання – сформувати свідомого громадянина, патріота, професіонала, тобто людину, якій притаманні особистісні якості й риси характеру, світогляд і спосіб мислення, почуття, вчинки та поведінка, спрямовані на саморозвиток та розвиток демократичного громадянського суспільства в Україні. Вони мають органічно поєднуватись з потребою й умінням діяти компетентно й технологічно.

Мета громадянської освіти та виховання конкретизуються через систему завдань

– формування політичної та правової культури засобами громадянської освіти, яка забезпечує знання про політичні системи та владу на всіх рівнях суспільного життя, про закони та законодавчі системи; виховання поваги до Конституції України, законодавства, державної мови;

– розвиток критичного мислення, що забезпечує здатність усвідомлювати та відстоювати особисту позицію в тих чи інших питаннях, вміння знаходити нові ідеї та критично аналізувати проблеми, брати участь у дебатах, вміння переосмислювати дії та аргументи, передбачати можливі наслідки дій та вчинків;

– визнання й забезпечення в реальному житті прав людини як гуманістичної цінності та єдиної норми всіх людей без будь-яких дискримінацій, на чому будується відкрите, демократичне, громадянське суспільство;

– усвідомлення взаємозв’язку між ідеями індивідуальної свободи, прав людини та її громадянською відповідальністю;

– формування національної свідомості, належності до рідної землі, народу; визнання духовної єдності поколінь та спільності культурної спадщини; виховання почуття патріотизму, відданості у служінні Батьківщині;

– утвердження гуманістичної моралі та формування поваги до таких цінностей як свобода, рівність, справедливість;

– формування соціальної активності і професійної компетентності особистості на основі соціальних умінь: готовність до участі у процесах державотворення, здатність до спільного життя та співпраці у громадянському суспільстві, готовність взяти на себе відповідальність;

– здатність розв’язувати конфлікти у відповідності з демократичними принципами, здатність до самостійного життєвого вибору на основі гуманістичних цінностей; формування працелюбності особистості, відповідальності за свої дії;

– уміння визначати форми та способи своєї участі в житті суспільства, спілкуватись з демократичними інститутами, органами влади, захищати і підтримувати закони та права людини, бути обізнаним у способах соціального захисту;

– формування інтеркультурного менталітету, сприйнятливості до культурного плюралізму, загальнолюдських цінностей, толерантного ставлення до інших культур і традицій;

– вироблення негативного ставлення до будь-яких форм насильства; активне попередження тенденцій до виявлення деструктивного націоналізму, проявів шовінізму, фашизму, месіанських налаштованостей.

 

VI. Зміст, форми і методи громадянської освіти та виховання.

Зміст громадянської освіти як головний засіб цілеспрямованого навчання має базуватися на основних ідеях демократичного суспільства. Це система інтегрованого знання, оволодіння яким створює умови для формування та розвитку демократичних цінностей і громадянських умінь особистості, становленню яких в громадянській освіті надається більшого значення, ніж засвоєнню власне професійних знань та умінь.

Культурологічна функція освіти, зокрема шкільної, передбачає оновлення змісту на засадах його гуманізації, гуманітаризації, цілеспрямованого використання надбань національної та світової культур. Зміни в змісті освіти є основним дієвим інструментом реформування освіти, приведення її у відповідність з оновленою метою, з потребами сьогодення. Пріоритет при реформуванні освіти надається зміні змісту освіти і стосується перебудови всіх навчальних програм відповідно до провідної ідеї освіти, їх взаємозв’язку, інтеграції в єдину систему сучасного знання.

Зміст громадянської освіти має спрямовуватись на досягнення цілей як навчання, так і виховання, а успішність її повинна оцінюватись не так за обсягом отриманих знань та умінь, як за результативністю їх трансформування в світоглядні пріоритети та ціннісні настанови, формування громадянської культури особистості.

Громадянська освіта може розглядатися, як:

комплекс інтегрованих знань (зміст);

процес розвитку і поширення цих знань як необхідного компонента громадянського суспільства.

Як комплекс інтегрованих знань громадянська освіта являє собою складну динамічну систему, що поєднує:

громадянські знання, на основі яких формуються уявлення щодо форм і способів функціонування громадянина у політичному, правовому, економічному, соціальному та культурному полі демократичної держави;

громадянські вміння та досвід участі у соціально-політичному житті суспільства та практичного застосування знань;

громадянські чесноти – норми, установки, цінності та якості, притаманні громадянину демократичного суспільства.

Зміст громадянської освіти охоплює:

культурологічні знання, ядром яких в системі освіти для демократії є культура міжлюдських (міжгрупових і міжособистісних) відносин. Оволодіння культурним надбанням своєї нації відбувається водночас із вихованням доброзичливого і зацікавленого ставлення до культур інших народів, етнічних спільнот, які становлять культурне розмаїття регіону, України, Європи, міжнародного географічного регіону, світу. Одним із важливих чинників політичної і духовної консолідації українського полікультурного суспільства, формування української політичної нації є відродження української мови, вільне володіння всіма громадянами України українською мовою як державною, функціональна двомовність і багатомовність її громадян;

філософські та аксеологічні знання про громадянські, демократичні, загальнолюдські, національні цінності;

політичні знання щодо демократичних принципів функціонування політичної системи і влади та їх особливості в Україні; процедури та механізмів формування і функціонування державних структур, порядку реалізації їх повноважень, апеляцій до них; основи конституційного устрою в Україні, особливостей взаємодії органів державної влади і органів місцевого самоврядування та їх відповідальності перед громадянами;

правові знання щодо права та його ролі в суспільстві; Конституції, як основного закону; основ конституційного ладу країни; порядку формування, діяльності та взаємодії державних органів і органів місцевого самоврядування; знання щодо прав людини, механізмів їх захисту, обов’язків і відповідальності; національних та міжнародних нормативних актів, присвячених цій проблемі;

економічні знання щодо сутності ринкових відносин як елемента демократії; основних економічних принципів; фінансової системи, системи соціального забезпечення та соціального захисту; соціально-економічних аспектів екологічної проблеми, проблеми розвитку та екологічної безпеки;

соціально-психологічні знання щодо психологічної природи та сутності владно-підвладних відносин; мотивації соціальної поведінки особистості; психологічних особливостей інформаційного впливу на свідомість виборців; способів розв’язання конфліктних ситуацій щодо ефективності форм комунікативної взаємодії.

Зміст освіти має бути спрямований на здобуття учнями та студентами досвіду громадянських вчинків і переживань, основних громадянських умінь, зокрема:

реалізовувати своє право на участь у виборах та інших формах демократії;

обстоювати свої права, беручи участь у діяльності об’єднань громадян та громадських акціях;

захищати свої права за допомоги державних органів та органів місцевого самоврядування;

обстоювати свої права за допомогою апеляції до суду, правоохоронних та правозахисних організацій;

орієнтуватися в умовах вільного ринку; відстоювати свої права як споживача і платника податків;

використовувати типові прийоми та методи розв’язання проблемних ситуацій;

диференціювати емоційні та раціональні компоненти власного вибору;

критично сприймати інформацію, самостійно її аналізувати;

розвивати комунікативні уміння.

Зміст громадянської освіти та виховання має бути зорієнтований на розвиток уявлень молоді про громадянськість та шляхи її реалізації на основі системи понять з різних галузей наукових знань, а й на формування емоційно-ціннісного компоненту громадянської культури особистості, що включає, насамперед:

усвідомлення абсолютної цінності прав людини, свободи особистості;

усвідомлення себе як громадянина і патріота України;

почуття власної гідності, гуманізм, толерантність, плюралізм, здатність до компромісу;

лояльне і водночас вимогливе ставлення до влади, законослухняність;

активну позицію щодо необхідності брати участь у демократичних перетвореннях;

усвідомлення себе як особистості, спроможної впливати на ситуацію в державі;

критичне сприйняття соціально-політичної інформації; усвідомлення можливості та цінності самостійного політичного вибору;

готовність відповідати за власні рішення та їх наслідки;

усвідомлення взаємозалежності інтересів окремих людей, соціальних груп у суспільстві.

Оволодіння системою знань сприяє формуванню світоглядних орієнтацій особистості, виробленню власної філософії життєдіяльності, її самоідентифікації та самореалізації в кожній із сфер суспільного життя.

Як процес впровадження системи знань про людину і суспільство громадянська освіта в школі може здійснюватись у чотирьох формах:

як навчальний предмет,

як міжпредметна форма діяльності в рамках освітянського простору,

як організація позакласної, позашкільної та позааудиторної діяльності навчального закладу,

як організація життя навчального закладу, що сприяє демократичній поведінці.

Тобто ідеї громадянськості та демократії мають бути основними та наскрізними в системі життєдіяльності навчального закладу, в його формальних та неформальних проявах.

Ефективність громадянської освіти та виховання значною мірою зумовлюється методами її запровадження.

Сучасний навчальний заклад має чималий досвід викладання традиційними методами: лекції, семінари, диспути, бесіди, самостійна робота з підручником та періодикою, написання рефератів, учнівські та студентські наукові роботи. Потенціал цих методів з точки зору завдань громадянської освіти досить значний: вони дозволяють подати різноманітну інформацію, акцентувати увагу учнівської та студентської молоді на ключових аспектах теми, ознайомити з різними концепціями та підходами до проблеми, зробити загальні висновки. Проте традиційні методи не орієнтовані на активну взаємодію молодої людини з учителем або викладачем та однолітків між собою, самостійне і спільне прийняття рішень, що має бути вирішальною передумовою їх громадянської активності в майбутньому.

Тому пріоритетну роль у громадянській освіті мають відігравати активні методи, що стимулюють творчість, ініціативу, самостійне та критичне мислення і базуються на принципі багатосторонньої взаємодії.

До активних методів належать різноманітні види дискусії (“гудіння бджіл”, “сніжки”, дискусія -симпозіум, “концентричне коло” та інші), ситуаційно-рольові ігри, ігри -драматизації, “мозкові атаки”, інтелектуальні аукціони, метод аналізу проблемної ситуації. Важливе місце посідає проектна робота: організація різноманітних проектів та кампаній, видання газет і журналів.

Застосування наведених форм і методів громадянської освіти та виховання покликані формувати в особистості когнітивні та поведінкові норми, що включають у себе вміння міркувати, аналізувати, ставити запитання, шукати власні відповіді, критично та всебічно розглядати проблему, робити власні висновки, брати участь у громадському житті, здатність орієнтуватися і адаптуватися в нових соціальних умовах, захищати свої інтереси, поважати інтереси і права інших, самореалізуватися тощо.

Важливе місце у змісті громадянської освіти та виховання посідає формування культури міжетнічних стосунків. Культура міжетнічних відносин – це реалізація взаємозалежних інтересів етносів, народностей у процесі економічного, політичного, соціального і духовного життя на принципах свободи, рівноправності, взаємодопомоги, миру, толерантності.

Культура міжетнічних стосунків проявляється у повазі інтересів, прав, самобутності великих і малих народів: у підготовці особистості до свідомого життя у вільному, демократичному суспільстві; готовності й умінні йти на компроміси з різними етнічними, релігійними групами заради соціального миру в державі.

Громадянська освіта та виховання має стимулювати також розвиток планетарної свідомості. Вона включає відчуття єдності й унікальності життя на Землі, повагу до всіх народів, їх прав, інтересів і цінностей;

розуміння світу як єдності і різноманітності, системи держав, які мусять мирно співіснувати, співпрацювати в умовах свободи, на засадах моральних ідеалів, гуманізації міжнародних стосунків, визнання головним пріоритетом права людини, націй і народів, постійної уваги до світових проблем.

Визначальною характеристикою громадянської зрілості як результату громадянського виховання є розвинена правосвідомість – усвідомлення своїх прав, свобод, обов’язків, ставлення до Закону, до державної влади. Правосвідомість охоплює знання, почуття, волю, уяву, думку і сферу підсвідомого духовного досвіду особистості.

Основою правосвідомості особистості є усвідомлення, що головне завдання України як цивілізованої держави полягає в захисті соціальних інтересів, прав і свобод своїх громадян. Свобода і незалежність особистості є умовою безпеки і розквіту України. Тому ніхто не повинен бути поза системою захисту, турботи і сприяння. В той же час держава мусить гарантувати кожному реальну можливість працювати і творити за своєю вільною і творчою ініціативою. Права людини абсолютні, інтереси держави і суспільства відносні. Правова держава дотримується верховенства Закону, якому рівною мірою підкоряються всі його органи, а також громадські організації і окремі особи.

Для того, щоб захистити свої права, громадянин зобов’язаний добровільно дотримуватись чинних законів, знати не лише свої права, але й сприймати їх як свої обов’язки. В цьому діалектика взаємовідносин прав і обов’язків, головна суть виховання правосвідомості.

Значне місце у змісті громадянського виховання посідає формування культури поведінки особистості, що виявляється у сукупності сформованих соціально значущих якостей особистості, заснованих на нормах моралі, закону, вчинків людини. Культура поведінки виражає, з одного боку, моральні вимоги суспільства, закріплені в нормах, принципах, ідеалах закону, а з іншого – засвоєння положень, що спрямовують, регулюють і контролюють вчинки та дії людини.

Важливою складовою змісту громадянського виховання є розвиток мотивації до праці, усвідомлення життєвої необхідності трудової активності, ініціативи, підприємництва, розуміння економічних законів і проблем суспільства та шляхів їх розв’язання, готовності до соціальної творчості як умови соціальної адаптації, конкурентноздатності й самореалізації особистості в ринкових відносинах.

Результативність громадянського виховання великою мірою зумовлюється тим, наскільки ті чи інші форми, методи виховної діяльності стимулюють розвиток самоорганізації, самоуправління дітей, підлітків, юнацтва, молоді. Чим доросліші вихованці, тим більше їх можливості до критично-творчого мислення; здатності до самоактивності, творчості, самостійності; усвідомлення власних світоглядних орієнтацій, які є основою життєвого вибору, громадянського самовизначення.

 

VIІ. Система підготовки кадрів щодо здійснення громадянської освіти та виховання.

Основним завданням підготовки педагогічних кадрів для здійснення громадянської освіти та виховання передбачено:

– теоретичну підготовку, яка забезпечує засвоєння положень сучасної теорії педагогічних систем, технологій навчання, інших положень особистісно орієнтованого, діяльнісного, конкретно-історичного підходів у набутті знань і досвіду становлення учнів і студентів дійсними громадянами держави України;

– засвоєння вимог освітньо-кваліфікаційних характеристик і положень, які з них випливають, для побудови змісту, вибору форм і методів навчання, способів та критеріїв оцінювання досягнень у навчанні та вихованні учнівської та студентської молоді;

– розробку стандартів якості підготовки і технології об’єктивного визначення ступеня відповідальності кожного фахівця, який отримав професійну освіту, як суб’єкта громадянського суспільства, сформованого громадянина-патріота;

– розробку принципово нової циклічної моделі виховання та навчання, нових навчально-методичних матеріалів для проведення занять та практичного засвоєння нових тренінгових методик з громадянської освіти та виховання;

– збір, узагальнення та системний аналіз міжнародних і вітчизняних технологій, форм і методів роботи з учнівською та студентською молоддю з громадянської освіти та виховання;

– організація та науково-методичне забезпечення діяльності експериментальних навчальних закладів для відпрацювання основних положень Концепції;

– забезпечення якісної ступеневої підготовки та перепідготовки педагогічних кадрів для здійснення завдань, які окреслені Концепцією.

 

VIII. Шляхи реалізації Концепції.

Громадянська освіта може бути ефективною лише за умов створення широкого культурного контексту, причетності всього суспільства до справи утвердження демократії, надання вихованцям прикладів ефективної громадянської дії, тому до справи громадянської освіти доцільно залучати широкі кола громадськості, громадські організації, родини, засоби масової інформації, громади за місцем розташування навчального закладу.

Загальними напрямами реалізації Концепції, що потребують уваги органів управління освіти, є:

проведення широкого обговорення щодо важливості громадянської освіти та виховання у суспільстві, використовуючи ЗМІ, круглі столи, конференції для педагогічної громадськості за участі науковців; запровадження постійно діючих семінарів з проблем громадянської освіти; залучення до обговорення та співробітництва громадські організації, асоціації, батьків;

включення проблематики розвитку громадянського суспільства та формування громадянськості, політичної культури до дослідницьких програм та планів навчальних та наукових закладів;

узгодження змісту освіти, навчальних планів та програм вже існуючих дисциплін гуманітарного циклу, орієнтуючись на пріоритетність формування культури громадянськості;

вивчення та узагальнення міжнародного досвіду освіти для демократії, висвітлювання його в фахових журналах, на науково-теоретичних і практичних конференціях та семінарах;

забезпечення підготовки спеціалістів, які здійснюватимуть перепідготовку вчителів;

розроблення курсів, окремих модулів, навчально-методичного забезпечення для підготовки та перепідготовки вчителів загальноосвітніх навчальних закладів та викладачів вищої школи;

запровадження спеціалізації “громадянська освіта та виховання” на курсах перепідготовки вчителів в інститутах підвищення кваліфікації педагогічних кадрів; включення в програми підвищення кваліфікації керівників навчальних закладів всіх типів і рівнів акредитації тематику громадянської освіти;

створення на базі інститутів післядипломної освіти, громадських організацій центрів для навчання різних категорій педагогічних працівників демократичним методам взаємодії з вихованцями.

У зв’язку з тим, що сучасна освіта ще не звільнилася від авторитарних методів навчання та виховання, і враховуючи, що демократії не можна навчити недемократичними методами, пріоритетним напрямом громадянської освіти є реальна демократизація шкільного та студентського життя, створення демократичного клімату в навчальному закладі. Для реалізації цього завдання необхідно:

навчати педагогів демократичних методів взаємодії з вихованцями, орієнтації на особистісний підхід, уміння створити демократичний клімат у класі та аудиторії на засадах взаємної довіри, поваги до прав і свобод, толерантності;

створити умови для розвитку почуття власної гідності особистості, відповідальності, здатності до самовизначення;

широко впроваджувати проблемно-діалогічні підходи, активні методи навчання і виховання;

використовувати потенціал психологічної служби для розвитку комунікативної культури та міжособових відносин, соціальної компетентності, самосвідомості, саморозуміння та толерантності у дітей, учнівської та студентської молоді.

Мотивованість до участі у суспільно-політичному житті – одне з найважливіших завдань освіти для демократії. Україна сьогодні ще не має досвіду демократичних традицій, участі громадян у прийнятті рішень, у суспільно-політичних процесах, громадських організаціях та асоціаціях для захисту своїх прав та обстоювання інтересів. Шляхами реалізації цих завдань можуть бути:

розробка та впровадження навчальними закладами власних планів-проектів “Демократична школа”, програм “Удосконалення шкільного життя”, “Школа як демократичний проект”, “Демократизація у вищому навчальному закладі” тощо;

включення учнів та студентів до вирішення реальних проблем, розробки проектів щодо вивчення та розв’язання локальних проблем шляхом залучення до співпраці громадських організацій, громад мікрорайонів, де розташований навчальний заклад, щоб надати змогу молоді набути відповідного досвіду;

розвиток позанавчальної діяльності – організація клубів, асоціацій, проектів для збору інформації та розв’язання реальних проблем;
надання учням та студентам можливості формувати навички самоврядування, створення об’єднань, асоціацій, груп за інтересами.

Впровадження окремого курсу “Громадянська освіта”, варіативних модулів, які можна включати в існуючі предмети, потребує розробки науково-методичного забезпечення, посібників, навчальних програм, методичних матеріалів.

Необхідно створити навчально-методичні та ресурсні центри для збору та узагальнення існуючих матеріалів, тиражування відповідних видань, а також опрацювання виховних інновацій, апробацію нових технологій на експериментальних майданчиках, поширення передового досвіду.

Поширенню ідей громадянської освіти сприятиме організація просвітницьких заходів для батьків з метою впровадження демократичних гуманістичних методів сімейного виховання.

 

IX. Додаток. Понятійний апарат.

ГРОМАДЯНИН – людина, яка ідентифікує себе з певною країною, у якій вона наділена відповідним юридичним статусом, що є підставою для користування певними правами, а також дотримання обов’язків.

ГРОМАДЯНСТВО – юридичний статус особистості, який надається їй після досягнення відповідного віку або шляхом натуралізації і засвідчується врученням їй відповідного документу. Громадянський статус пов’язаний з отриманням людиною певних юридичних, політичних, економічних та інших прав і накладанням відповідальності за дотримання встановлених у державі порядків.

ГРОМАДЯНСЬКІСТЬ – духовно-моральна цінність, світоглядно-психологічна характеристика людини, що зумовлена її державною самоідентифікацією, усвідомленням належності до конкретної країни. З ним пов’язане більш або менш лояльне ставлення людини до встановлених у державі порядків, законів, інституцій влади, відчуття власної гідності, знання і повага до прав людини, чеснот громадянського суспільства, готовність та вміння домагатися дотримання власних прав та обов’язків.

ГРОМАДЯНСЬКЕ СУСПІЛЬСТВО – поняття, що вживається для означення сукупності існуючих у суспільстві відносин, які є державно-політичними, сфери життєдіяльності громади й окремих індивідів, що є цивільною, не казенною, приватною, перебуває поза впливом держави, її директивного регулювання й регламентації. Його існування втілюється у приватному житті громадян, у функціонуванні вільного ринку, у безперешкодному поширенні духовних, релігійних, моральних, національних цінностей, у добровільно сформованих асоціаціях та організаціях громадян в усій різноманітності вільно здійснюваних ними міжособових зв’язків (сімейних, общинних, економічних, культурних, релігійних, тощо).

ГРОМАДЯНСЬКЕ ВИХОВАННЯ – формування громадянськості як інтегративної якості особистості, яка дає можливість людині відчувати себе морально, соціально, політично та юридично дієздатною та захищеною.

ГРОМАДЯНСЬКА КУЛЬТУРА – ставлення індивідів до інституцій держави та настанов влади, їхньої законослухняності та критичної вимогливості. Культура громадянська, на відміну від культури політичної, належить до царини взаємодії населення, з одного боку, та влади – з іншого, а не до сфери протистояння окремих верств одна з одною. Вона характеризується сприйняттям влади не як предмету боротьби й завоювання, а як об’єкту впливу з приводу захисту інтересів і прав громадян. Громадянська культура виражається у ставленні населення до існуючого порядку, у знанні і визнанні ним суспільних норм, готовності їх дотримуватися. До змісту громадянської культури належать знання людей про їхні права й обов’язки, про влаштування держави, про політичні системи, процедури політичного, зокрема виборчого, процесу.

ГРОМАДЯНСЬКА ОСВІТА – це навчання людей тому, як жити за умов сучасної держави, як дотримуватись її законів, але водночас і не дозволяти владі порушувати їхні права, домагатися від неї здійснення їхніх правомірних потреб, як бути громадянином демократичного суспільства.

ГРОМАДЯНСЬКА ПОЗИЦІЯ – система ціннісних і соціальних орієнтацій та настанов, які характеризують людину як громадянина країни та суспільства.

ПРАВА ЛЮДИНИ – єдині норми для всіх людей без будь-яких дискримінацій, що є основним принципом побудови демократичного, громадянського, відкритого суспільства.

ПРАВОСВІДОМІСТЬ – усвідомлення людьми того, що у їхній взаємодії є прийнятним, тобто таким, що відповідає існуючим правилам і нормам (зокрема, чинним законам), ознакам справедливості й порядку, знання громадян про норми суспільного регулювання.

ЗАКОНОСЛУХНЯНІСТЬ – здатність людини поважно ставитися до існуючих у суспільстві норм, правил суспільного життя, настанов та імперативів влади; дотримуватись їх, визнавати й шанувати суспільні авторитети, виконувати зобов’язання, покладені на неї громадою.

НАЦІОНАЛЬНЕ ВИХОВАННЯ – формування гармонійно розвиненої, високоосвіченої, соціально-активної й національно-свідомої людини, що наділена глибокою громадянською відповідальністю, здоровими інтелектуально-творчими і духовними якостями, родинними й патріотичними почуттями, працьовитістю, господарською кмітливістю, підприємливістю й ініціативою.

ІНТЕРКУЛЬТУРНЕ ВИХОВАННЯ – навчання різноманітності культур, виховання поваги та почуття гідності у представників всіх культур, не дивлячись на расове або етнічне походження, сприйняття взаємозв’язку та взаємовпливу загальнолюдського та національного компонентів культури в широкому значенні.

НАЦІОНАЛЬНА СВІДОМІСТЬ ТА САМОСВІДОМІСТЬ ОСОБИСТОСТІ – це усвідомлення себе часткою певної національної (етнічної) спільноти та оцінка себе як носія національних (етнічних цінностей, що склалися у процесі тривалого історичного розвитку національної спільноти, її самореалізації як суб’єкта соціальної дійсності).

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕЯ – це усвідомлена нацією найбільш актуальна й перспективна мета, на шляху до осягнення якої нація спроможна якнайповніше розкрити й реалізувати свої потенційні можливості, зробити помітний внесок у розвиток людської цивілізації та посісти гідне місце серед інших національних спільнот світу.

НАЦІОНАЛЬНА ІДЕНТИФІКАЦІЯ – усвідомлення людиною своєї належності до певного етносу, нації, усвідомлення своєї близькості з нацією, спорідненості з нею.

ТОЛЕРАНТНІСТЬ – терпляче ставлення до інших, чужих думок. вірувань, політичних уподобань та позицій. Є неодмінною умовою демократичного, правового, стабільного, суспільно-політичного устрою.

 

Скачати у форматі WORD

URL

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s