Науковий семінар «Тарас Шевченко в історії, літературі, народній пам’яті» (20.03.2014)

Shevchenko_2014_

Східний Інститут українознавства ім. Ковальських

Історичний, філософський та філологічний факультети

Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна

Проведуть науковий семінар, присвячений 200-річчю із дня народження Т. Г. Шевченка, який відбудеться 20 березня 2014 р. о 14:00 в ауд. 5-58 Головного корпусу Харківського національного університету імені В. Н. Каразіна (майдан Свободи, 4)

Тарас Шевченко в історії, літературі, народній пам’яті

Доповіді:

•      Тарас Шевченко і доля “малоросійського проекту”, проф. Сергій Наумов, історичний факультет ХНУ імені В. Н. Каразіна.

•      Поет-пророк і його слово: метахудожні рефлексії  й комунікативні стратегії Т. Шеченка, проф. Микола Філон, філологічний факультет ХНУ імені В. Н. Каразіна.

•      Художня історіософія Т. Шевченка в сучасних етичних вимірах, доц. Руслана Мариняк, філософський факультет ХНУ імені В. Н. Каразіна.

Модератор: доц. Денис Журавльов

Запрошуються усі охочі!

Постер у форматі .pdf

АНОТАЦІЇ

Наумов С.О.

ТАРАС ШЕВЧЕНКО І ДОЛЯ «МАЛОРОСІЙСЬКОГО ПРОЕКТУ»

Одним із традиційних напрямків історичних студій, присвячених Т. Шевченку, є дослідження його впливу на розвиток українського національного руху, ширше – на процес українського націєтворення. Проте досі, схоже, не робилося спроб поглянути на цю проблему крізь призму популярної в сучасній націології теорії «національних проектів». З огляду на стан суспільної думки в Україні-Малоросії ХІХ ст. пропонується, поряд з уживаним терміном «український проект», концепт «малоросійський проект» – відповідно як до найбільш поширеної назви/самоназви цих земель та місцевого населення (Малоросія – малороси), яких він стосувався, так і до змісту самого проекту.

«Малоросійський проект» в даному випадку розуміється як уявлений «образ» Малоросії (сукупність уявлень та ідей щодо становища і перспектив українських земель та їх населення у складі Російської імперії), сформований у межах націоналістичного (національного) дискурсу з відповідним зосередженням на питаннях етнокультурного, націєтворчого характеру; процес його творення та суспільної імплементації.

На нашу думку, «малоросійський проект» належить до специфічного різновиду пов’язаних з національним питанням суспільних «проектів», який трапляється в ситуації з достатньо високим рівнем подібності/спорідненості домінантних і домінованих етносів, коли останні усвідомлювали своє підпорядковане становище, але сприймали його як доволі комфортне, релевантне, в чомусь навіть виграшне. В залежності від стадії розвитку і змісту його можна було б охарактеризувати як протонаціональний або контрнаціональний. У першому варіанті (початкова стадія) він передував формуванню модерних «національних проектів», слугував перехідною ланкою до них від попередніх, «донаціональних» чи «домодерних» (станових, шляхетських) «проектів», поєднуючи в собі елементи обох цих типів і виконуючи функції уконституювання, легітимації та імперської інтеграції певної етнокультурної спільноти. У другому (пізня стадія) його суть і призначення полягали в тому, щоб попередити чи замінити націоналістичний образ місцевого суспільства (творення ексклюзивної національної ідентичності) з допомогою уявлень про не домінантну, але й не дискриміновану етнокультурну спільноту, глибоко інтегровану в споріднену імперську націю (формування амбівалентної ідентичності чи ієрархії лояльностей/ідентичностей).

Генетично «малоросійський проект» пов’язаний з, умовно кажучи, «козацько-старшинським проектом» ХVІІІ ст. та «некозацькою», передусім русоцентричною думкою ХVІІ-ХVІІІ ст. Його складовими на початку ХІХ ст. були: безсумнівність належності до імперії та «російського світу», безальтернативність імперської долі для Малоросії, пам’ять про славне минуле без жодної проекції на сучасність та «малоросійський сентимент» – теплі почуття до рідного краю, його природи, мови, культури. Внаслідок суспільної полеміки 1830-1840-х рр. на перший план вийшли проблеми історії, походження, етнокультурної специфіки і статусності двох, за тогочасною термінологією, «племен», а також «малороссийского наречия/языка» та його претензій на статус повноцінної літературної мови. Зазначений період став своєрідною точкою біфуркації, коли «малоросійський проект» дав певний матеріал для започаткування «українського проекту», але водночас став складовою проекту «великої російської нації» («общерусского» проекту). Впродовж другої половини ХІХ – початку ХХ ст. він усе більше втрачав риси інтеграційного за своїм характером проекту і набував ознак асиміляційного.

В такому вигляді «малоросійський проект» поступово втрачав свою «автохтонність», оригінальність, привабливість і підтримку в суспільстві, що стало, на нашу думку, однією з головних причин поразки проекту «великої російської нації». З боку адептів «українського проекту», особливо радикально налаштованих, «малоросійський проект» зазнавав чимдалі гострішої критики, так що вираз «малоросійство» в їхньому словнику на межі ХІХ-ХХ ст. набув зневажливо-ворожого забарвлення. Цей «ментальний поворот» відбувся не сам по собі, а був значною мірою інспірований діяльністю українських патріотів, серед яких Т. Шевченку належить ключова, в чомусь визначальна роль.

Проблему «Тарас Шевченко і «малоросійський проект»» варто розглядати за трьома напрямками: вплив «проекту» на Шевченка; відображення ідей «малоросійського проекту» у творчості поета; Т. Шевченко і творення «українського проекту».

Р. Мариняк

ІСТОРІОСОФСЬКА ПОЕЗІЯ ПОЕЗІЯ Т. ШЕВЧЕНКА В СУЧАСНИХ ЕТИЧНИХ ВИМІРАХ

Історіограф апелює у своїх працях до об’єктивних природних фактів, явищ тощо, історіософ у світі людської історії “шукає мудрості”. В історіософії завжди схрещується мудрість споглядальна, отримана з історичних студій, з мудрістю діяльною, спрямованою на історичні зміни. Через це поєднання гносеологічних і праксеологічних завдань історіософія, що прагне віддзеркалювати все розмаїття життя, виявляється у філософських, історіографічних, літературознавчо-мистецьких теоріях.

У царині літератури найбільшою історіософською проникливістю характеризується у XIX столітті поезія Т. Шевченка. Саме в його творах історична правда відтворена як одкровення, оскільки “…правду можна пізнати, тільки звернувшись до колективної душі власного народу, її неможливо вивчати з книжок чи архівів”.У Т. Шевченка людина поставлена в центрі цілого буття. На період формування мистецької особистості Т. Шевченка Україна як політичний організм із самостійним внутрішнім життям уже перестала існувати, всі особливості місцевого укладу поступилися місцем загальноросійському порядкові, який тримався на трьох китах: централізмі, абсолютизмі, бюрократизмі, тобто боротьба за політичні інтереси старої України закінчилася через відсутність об’єкта цієї боротьби. Українську інтелігенцію, яка масово й неухильно рекрутувалася в російську культуру, позначає виразна ностальгія за давноминулими “привілеями й вольностями козацькими” (найяскравіше відбито це явище в традиціях романтичної історичної прози “малоросійської школи”. На цьому духовному тлі Т. Шевченко виступив постаттю різко контрастною, оскільки перший рішуче “деміфологізував історію”, повернув національну ментальність від міфотворчості до історизму. Історіософічною ознакою творчості Шевченка є її тривіальність і тричленність…, бо лише в хронографічному вимірі – від минулого через сучасне до майбутнього – є сенс вивчення історії. Спонукою до вироблення саме такої схеми стала для Шевченка незаперечність історичної аксіоми: народ, що втратив свою державність, з часом втрачає і свою національну ідентичність. Аксіоматичність даного твердження задекларовано в історіософії поета не через дискусії, схоластичні теоретизування, а через рішуче і спокійне ствердження у своїй творчості ідеї України шляхом виведення її поза межі всіляких експериментів, сумнівів, вагань, зумовлених політичною роботою застережень: “Україна у Шевченка існує як практично безмежний об’єкт художнього зображення і національно-духовний чинник суб’єктивного бачення дійсності”. Образ України в поезії Шевченка має обсяги значно ширші, ніж історична Україна, відтак прочитується сьогодні історіософська поезія авторау сенсі її етосу як винятково сучасний мегатекст.

 

Advertisements

Залишити відповідь

Заповніть поля нижче або авторизуйтесь клікнувши по іконці

Лого WordPress.com

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис WordPress.com. Log Out / Змінити )

Twitter picture

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Twitter. Log Out / Змінити )

Facebook photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Facebook. Log Out / Змінити )

Google+ photo

Ви коментуєте, використовуючи свій обліковий запис Google+. Log Out / Змінити )

З’єднання з %s